Вінницький стріт-арт, ч. 4

May 30, 2017, 8:05 am

≫ Next: Конотоп ч. ІІІ. Радянська забудова + гіперболоїд інженера Шухова

≪ Previous: Фотопрогулки. Колокольня Софии Киевской

Оригинал взят у

І кожен рік мені здається, що я побачив і зібрав усі існуючі картини у Вінниці. І кожного разу я помиляюсь.

Так і тепер. Віртуальну подорож почнемо околицями лікарні ім. Пирогова. На задвірках вулиці Василя Стуса присіла відпочити мавпа.

На паралельній вулиці, Малиновського, звертає на себе увагу паркан у дворі школи-гімназії №1.

Крупним планом.

Панди сховались у дворику на Магістратській.

Їх я шукав цілеспрямовано, а от стіну по сусідству знайшов випадково.

Символи Вінниці.

І просто картини.

Дворик у самісінькому центрі міста.

Із зовнішньої сторони трамвайного депо є довжелезна розписана стіна.

Тематика малюнків настільки нав’язливо випромінює добро, що хочеться крадькома показати автора(-ів) цих творінь психіатру.

Закохані баки в малолюдному куточку Європейської площі.

По сусідству – Україна з перекресленим Кримом.

А от на одному з будинків на Вишеньці Крим ще наш.

У хаотичних та заплутаних дворах Вишеньки узагалі можна назбирати чималий врожай настінного мистецтва.

Стіна школи №34.

Район ринку на Юності.

На Вишеньці теж була панда, але її уже замалювали. Заважала ж комусь.

Пакман.

Чудове оформлення дитячого садочка.

І у такому ж дусі – поліклініка.

Є і таке.

Збереглось навіть рідкісне на наш час графіті на честь 60-річчя перемоги з радянською символікою.

Сьогоднішню добірку закінчу актуальним віршиком зі стіни по вулиці Марії Литвиненко-Вольгемут.

↧

Конотоп ч. ІІІ. Радянська забудова + гіперболоїд інженера Шухова

May 30, 2017, 1:28 pm

≫ Next: Пушки Херсона. Часть 1 - историческая

≪ Previous: Вінницький стріт-арт, ч. 4

Радянська доба також залишила вельми помітний слід в історії міста. Поговоримо про це детальніше.

1. Місцевий червоний кінь і пішохідна вулиця.

2. Мерія й постамент колишнього пам"ятника Леніну.

3. Чимало пост-радянських обласних центрів і великих містечок мають свої типові "сталінки". Ось - конотопські. Ця збудована у 1953-му, а є подібна 1950-го.

4. Кінотеатр "Мир", 1956-й рік.

5. А ще в Конотопі є Казимир Малевич! Нині цей авангардист все впевненіше крокує Україною)))

6. Житлові будинки на Успенсько-Троїцькій. Навпроти них, через трамвайну колію, стоять одноповерхові будиночки показані в минулій частині. Місцеві контрасти.

7. Зразки "радянського" ампіру знаходяться на проспекті Червоної калини. Цей - 1956-го року.

8. Теж цікавенький такий будиночок. Ну, і колію тут помітно, яка ділить вулицю, про що я вже писав.

9. Дерев"яний будиночок причаївся в промозоні.

10. Вигляд на цехи (?).

11. Ну і жорстке домінування радянщини над імперськістю...

12. Сквер в пам"ять війни в Афганістані. Судячи з його масштабів, війна ця Конотоп зачепила сильно. У нас же виникло запитання, чи вал в глибині скверу штучний і новий, чи він ще часів Конотопської фортеці?

13. Такий "теплий, ламповий" (с) привіт, якщо не з совка, то з 90-х.

14. Без Кобзаря нікуди. Але (!), в Конотопі Батько Нації теж особливий. Він тут стоїть, з 1939 року !!! Ровесник ДСВ.

15. Міський будинок культури "Зоряний" (1954 р.) на перший погляд видається таким собі невеличким.

16. Але, то лише на перший погляд.

17. Шикарно. Та знаючи міську історію, Бахчисарай був-би доречніший:)

18. В багатох містах є така-собі еталонна "сталінка". Конотоп не виключення.

19. Деталі. Щоправда будинок зведений у 1958-му, тому "сталінкою" він вже не є. Але, на провіден місце серед міського "радянського" ампіру цілком може претендувати.

20. Будівля підвищена відносно решти проспекту. Цікаво, які тут квартири, і чи був будинок відомчим свого часу.

21. Не оминули стороною й олімпійський рух. На паркан теж зверніть увагу)))

22. Площа конотопських дивізій.

23. Чому так.

24. З декомунізацією тут повний порядок.

25. Будівля універмагу. Важко сказати яких років. Головне, що ми наближаємось до об"єкту чому, судячи з назви нотатки, буде присвячений наступний блок.

26. Водонапірна вежа гіперболоїдної констукції інженера Шухова. Збудована наприкінці 20-х (1928-1929) є чи не найцікавішою пам"ятуою міста даної доби. Між іншим, будинки 30-х тут теж є. Тому кожен краєзнавець-турист, знайде в Конотопі свій ласий шматочок:). Білі будівлі за таким же парканом - місцева в"язниця.

27. На майданчику зверху, як не складно здогадатись, розташовувався бак з водою. Ця гіперболоїдна вежа не єдина в Україні. Ще є в Миколаївській області (маяки) та в Черкасах (теж водонапірна здається).

28. Конотопська вежа цілком доступна і "відкрита" для туриста, не дивлячись на сусідній з нею "об"єкт".

29. І хоча з вежового майданчику відкривається, я так думаю, гарна панорама на колишнє місцеве городище, Єзуч тощо, сходинки починають сильно вібрувати, коли на них ступаєте. Кріплення дещо прогнили :( Тому мій натяк Ви зрозуміли.

30. Труба, яка вела від баку.

31. Я думаю, на момент побудови, було вражаюче. Та і вежа Шухова є одним із символів міста.

32. Що ж, побули й тут, йдемо далі.
Дякую за увагу)))

↧

Пушки Херсона. Часть 1 - историческая

May 31, 2017, 3:56 am

≫ Next: Конотоп (ч. ІV) драгомирівський. Садиба генерала, Вознесенська церква

≪ Previous: Конотоп ч. ІІІ. Радянська забудова + гіперболоїд інженера Шухова

Оригинал взят у

swordfish_77в Пушки Херсона. Часть 1 - историческая

В этой части – дульнозарядная артиллерия XVIII – XIX веков.

О двух небольших пушках, которые находятся на территории Екатерининского собора, я уже упоминал.

Пушечки с короткими тонкостенными стволами, что свидетельствуют об их невысоких баллистических характеристиках. Запальные отверстия почему-то расположены слева, а не сверху. Возможно, пушки были оснащены кремневыми замками то типу ружейных, хотя никаких остатков креплений не видно.

На правом (если смотреть со стороны собора) орудии отверстие явно заклепано - так делают, если есть угроза захвата орудия противником.

Следующая пушка стоит при входе в Херсонское мореходное училище рыбной промышленности (в просторечии – «Рыбтюлька»). Это уже более мощная корабельная артсистема, может быть, с нижнего дека фрегата или линкора.

Те, кто устанавливал орудие на постамент, зачем-то спилили цапфы. Наверное, решили, что так лучше смотрится.

Еще более крупная пушка находится на набережной, возле памятника первым корабелам. Это – одна из визитных карточек Херсона.

Орудие установлено на массивной деревянной конструкции, отдаленно напоминающей лафет старинной корабельной пушки.

В прицеле – турецкий сухогруз. В такие моменты пушка явно вспоминает былые времена.

↧

Конотоп (ч. ІV) драгомирівський. Садиба генерала, Вознесенська церква

May 31, 2017, 1:36 pm

≫ Next: Пушки Херсона. Часть 2 – XX век

≪ Previous: Пушки Херсона. Часть 1 - историческая

Таким собі зигзагом, від імперськості до радянськості, повертаємось знову в 19 століття. В цьому записі оглянемо основні пам"ятки, що пов"язують рід Драгомирових та місто Конотоп.

1. Садиба генерала М. І. Драгомирова була збудована в другій половині 19 ст. Нині в житловому, генеральському, будинку розташований музей, присвячений, як постаті генерала так і міській історії (а до цього тут буа установа медичного профілю). Цілком собі музей дворянської садиби середини 19-го поч. 20 ст.

2. Вхід до будинку.

3. Загалом, територія садиби - парк. Не хочете відвідувати музей, можна сісти на території, відпочити)

4. Дана фасад будинку є головний, але і дворовий водночас.

5. Загалом, враховуюи те, скільки подібних споруд на Сумщині збереглося, дана садиба є скарбом!

6. Про парк я вже писав. Можна тут побачити залишки старих дерев, які ще пам"ятають перших власників.

7. І більш нових насаджень теж чимало.

8. З вулиці, одноіменної, садиба виглядає так. Це її більш звичний вигляд для тих, хто якимось чином цікавився цією пам"яткою. Такою садибу Драгомирова можна побачити на дореволюційних фото Конотопа.

9. Комплекс доволі протяжний. Вулицею проходить трамвайний маршрут.

10. З іншого боку.

11. Господарська будівля.

12. Шкода, що паркан полущений, та і сама будівля схоже з тріщиною.

13. Біля садиби пам"ятник-бюст генералу. Музейний комплекс і дослідження драгомирівського аспекту Конотопа зроблені вже за часи незалежності України. Здобуток, як на мене. І садибу зберегли, і могилу віднайшли, і рухаються далі. Велике спасибі музейним співробітникам! Завдяки ним, маємо місце пов"язане з Російсько-турецькою війною 1877-78 р. тут, в Україні.

14. Органічні будиночки по-сусідству.

15. Місцеві трамвайні рейки, проїжджа частина й тротуар в цій частині міста. Тепер перейдемо до іншої заявленої пам"ятки.

16. Свято-Вознесенський кафедральний собор можна віднести ще до Конотопа козацького. Ічторія церкви розпочалась задовго до залучення в її життя Драгомирових.

17. Це зараз ми бачимо церкву побудовану у 1846 р. в стилі пізнього класицизму. А починалось все з храму Сорока Святих зведеному в другій пол 17 ст. та братської могили полеглих у Конотопській битві вояків з протиборчих таборів.

18. Власне, пізній класицизм.

19. Вівтарна частина. Храм, побудовани за сприяння Івана Брюховецького, пізніше перебудує представник місцевої старшини Данило Кандиба.

20. І вже в нинішньому, мурованому, вигляді церква постане завдяки Івану Драгомирову.

21. Має (мав) храм і дзвінницю.

22. Оригінал можнап знайти на старих зображеннях.

23. Нині ж її активно відновлюють. Одна з риз Вознесенського храму - місцеві некрополі. Звичайно ж, дуже хотілось віднайти ту саму могилу від часу Конотопської битви. Але, судячи з усього, вона не збереглась. Прикро.

24. Є кладовище перед входом до храму.

25. Таке враження, що хрест з церковної бані.

26. Кладовища на подвір"ї доглянуті.

27. Головна тут нині, безперечно, могила видатного військового діяча Російської імперії генерала М. І. Драгомирова.

28. Попередній варіант пам"ятника. Напевне, з часу коли поховання тіьки-но знайшли. За радянських часів воно було поруйновано. Як і поховання іншого відомого діяча того часу й напрямку - М. Д. Скобєлєва.

29. Тут же й інформаційна дошка.

30. За вівтарною частиною ще один некрополь. Епоха 1919 - 40-ві-50-ті.

31. Є й сліди більш ранніх поховань. Поруйнованих.

32. Для зручності фото перевернуте.

33. Генеральска могила на фоні храму. Тут же помітні ще одні поховання (символічні?), сірі хрести біля входу в церкву.

34. А це вигляд на місцеві чорноземи та долину р. Єзуч, що відкривається за дзвінницею.

35. В середину храму, на жаль, не довелось зайти.

36. А ось такий вигляд на храмовий комплекс з вулиці.

Завршу запис, родинним гербом Драгомирових. Доля кинула цей рід з Правобережжя на Лівобережжя де йому судилось стати відомим у військовій сфері. Генерали, командувачі армій та військових округів, відображені на офіційних портретах в столичних галереях та на видатних художніх полотнах, у вишуканих образотворчих збірках. Із зрозумілих причин, в наказовому порядку, забуті в радянській час, і згадані й вшановані нині.

(Джерело: http://heraldry.com.ua/index.php3?lang=R&context=info&id=1590#verh)

↧

Пушки Херсона. Часть 2 – XX век

June 1, 2017, 4:36 am

≫ Next: Вінницький стріт-арт, ч. 5

≪ Previous: Конотоп (ч. ІV) драгомирівський. Садиба генерала, Вознесенська церква

Оригинал взят у

swordfish_77в Пушки Херсона. Часть 2 – XX век

Первая часть - здесь.

Вообще-то одно орудие – не пушка, а второе не в Херсоне, а поблизости. Ну да ладно.

Гаубицу М-30, стоящую на постаменте у Херсонского краеведческого музея, можно назвать счастливой. За время войны ее расчет, пройдя боевой путь от Северного Кавказа до штурма Берлина, не потерял ни одного человека. При этом расчет не бездельничал - все его члены награждены орденами Славы, а командир орудия и наводчик стали его полными кавалерами.

Немного странно награжден замковый расчета младший сержант Бедненко – ему вручили два ордена Славы II степени и один – третьей. Что помешало и ему стать полным кавалером – неясно.

Ствол гаубицы немного надпилен, видимо, для того, чтобы она уже никогда не была использована по прямому назначению.

Боевой путь 76-мм дивизионной пушки ЗИС-3, установленной в Алешках (бывшем Цюрупинске), мне неизвестен, зато известны ее злоключения в качестве памятника.

Орудие было установлено на постамент в ноябре 1983-го, к 40-й годовщине освобождения Цюрупинска, в центральном сквере города напротив кинотеатра «Комсомолец». Прошли 90-ые, канули в Лету комсомольцы, а в сквере построили храм Украинской автокефальной православной церкви. Настоятель решил, что пушке возле храма не место, и добился, чтобы ее убрали. Некоторое время орудие простояло во дворе местного комунхоза, пока, наконец, в мае 2005-го его не перенесли на новый постамент в живописном скверике на Жилпоселке.

Именно поэтому на табличке – две даты.

Когда-то, еще в младших классах школы, нас заинтересовали два металлических ящика на обратной стороне орудийного щита (сейчас остался только один). Мимо проходил солдат из местной части (зенитно-ракетной), мы окружили его, привели к пушке и спросили об этом. Солдат точно не знал, но предположил, что они для пушкиных документов.

Правильный ответ – левый ящик для панорамы, правый - для щетки банника, разрядника и деревянного пенала для формуляра пушки (тех самых документов).

В Николаеве пушек гораздо больше, о некоторых я уже писал,другие ждут своего часа. До встречи!

↧

Вінницький стріт-арт, ч. 5

June 1, 2017, 7:50 am

≫ Next: Конотоп (ч. V) музейний

≪ Previous: Пушки Херсона. Часть 2 – XX век

Оригинал взят у

v1snykв Вінницький стріт-арт, ч. 5

Як ви думаєте, що може бути кращим від намальованого котика? Правильно, намальований 3D Чеширський котик.

Його я надибав у районі трамвайної зупинки «вулиця Зодчих». Там же, у одному з дворів є яскрава трансформаторна будка.

У 2016 році у Вінниці продовжилась добра традиція централізовано вибирати і малювати у місті мурали. Іще одна трансформаторна будка, композиція називається «Річка Буг».

«Космос» (на рік раніше на іншій стороні цього будинку з’явилась картина з дівчинкою, тепер додали їй хлопчика).

«Старий Амстердам», який сподобався не всім, тому що за основу взято історичний будинок на головній вулиці міста – Соборній. Принаймні, це у будь-якому випадку краще, ніж той жахливий стан, у якому він був раніше.

«Янгол» також викликав суперечки, бо його нанесли на ще одну історичну будівлю – готель «Франсуа». Та і на ескізі виглядав він якось симпатичніше.

«Соняхи» - найяскравіша із нових картин.

Продовжуємо прогулюватись центром. Оформлення дитячого атракціону у парку ім. Горького.

А це, вочевидь, кімната жахів.

Добре пізнавані для вінничан обриси.

Вікна сусіднього кафе прикрашені популярними міськими пейзажами.

Гігантська вишиванка на набережній.

Картина біля входу у Центр підліткових клубів на вул. Янгеля.

Ідучи якось повз трамвайне депо, помітив на їх подвір’ї яскраву картину. І так мені захотілось і її в свою колекцію, що я вчинив досить нетипово для себе – попросив на КПП дозволу її сфотографувати. І, неочікувано, після коротких перемовин з людьми «згори», вахтер дала такий дозвіл.

Усе-таки Вінниця – чудове місто. Бо загалом шанс бути посланим нах## після такого прохання на середньостатистичному українському КПП наближається до 100%. Картина виявилась насправді не мальованою на стіні, а просто прикріпленим банером, але цінність її від цього для мене не зменшилась.

Зліва направо розташовані види вагонів, що курсували містом у різні часи: від ретро-трамваю 104-річної давнини, до подарованих із Цюриха «Міражів» та VinWay, що збираються у наші дні у самій Вінниці.

Бібліотека на Старому місті.

Кіт як запорука популярності та успіху.

Іще одна цікава бібліотека була знайдена на Тяжилові – одному з найвіддаленіших районів Вінниці.

Брутальна тяжилівська вантажівка на виїзді у напрямку Турбова.

Дама на гаражі на задвірках вулиці Пирогова.

Ще один гараж, більш авангардний:)

І під стать йому – наркоманський шлагбаум.

Але чи не найбільшу роботу минулого року виконали художники на паркані школи-гімназії №23.

На бетонних секціях вони нанесли вишивані візерунки, характерні для різних регіонів України (у візерунках не розбираюсь, вірю їм на слово).

Закінчу цю замітку тим же, з чого і починав, – котиком. У знак циклічності буття взагалі і котячої досконалості зокрема:)

↧

Конотоп (ч. V) музейний

June 2, 2017, 12:28 pm

≫ Next: Аллея сказок

≪ Previous: Вінницький стріт-арт, ч. 5

Міською цікавинкою вартою уваги є музеї Конотопа. Краєзнавчий музей імені О. Лазаревського є найстаріший в області, і, можливо, одним з найстаріших в Україні. З нього й почнемо.

1. Крісло гетьмана Розумовського.

2. Воно ж.

3. Крісло генерального судді Кочубея. Якось доводилось чути, що ці експонати хотіли переправити в заповідник до Батурина. Та все ж Конотоп відстояв.

4. Одвірки з церкви Різдва Богородиці, поч 18 ст. Церковна історія Конотопа багато, шкода от тільки мало храмів збереглось до сьогодні.

5. Синодик, кін 17 ст., з Батуринсько-Крупицького монастиря. Враховуючи те, що монастир зруйнований, синодик цінне джерело - на розвороті як раз панорама монастиря.

6. Габаритне євангеліє 17 ст., з друкарні Києво-Печерської лаври.

7. Значок (корогва) гончарської управи м. Кролевця. Якщо оригінал - дуже круто.

8. Діарама в залі про Конотопську битву.

9. Козацька ожига.

10. Вулики.

11. Чим займались люди коли не було інтернету.

12. Гостював у Лазаревських і Шевченко.

13. Така от дещо кумедна діорама. Чай в гранених склянках)))

14. Не забули й Українську революцію 1917-1921 рр (аторство малюнка тут вказано не вірно у підписі). А ще тут є природнича, етнографічна частини, експонати по наполеоніці, Східній війні (1853-56), ДСВ, АТО тощо. Раджу, словом. Далі йдемо в музей-садибу Драгомирова.

15. Інтер"єр.

16. Гарна шафа.

17. Гасова лампа.

18. Двері, які, за словами вельмишановної працівниці, пам"ятають ще перших власників садиби.

19. Мілітарна підбірка від М. Самокиша (копії).

20. Телеграф Сименсъ часів Російсько-турецької війни 1877-78 рр.

21. Шафа з історією.

22. Все. Сувеніри, які, як виявилось не є проблемою в Конотопі. Велике розмаїття магнітів. В карті є вкладення з вказівником декомунізованих вулиць.

В Авіамістечко та Авіаційний музей на жаль не встигли. 6 годин в Конотопі виявилось мало. Це якщо з музеями. А, забув же ж сказати, ціни в них, символічні - 2 грн... Тому майте це все на увазі, коли будете в Конотопі. А це славетне місто на Сумщині безперечно варте відвідин!

↧

Аллея сказок

June 3, 2017, 1:26 am

≫ Next: Єзупіль: цікав́инки цікавого селища

≪ Previous: Конотоп (ч. V) музейний

Оригинал взят у

parnyukв Аллея сказок

"Аллея сказок" на проспекте Мира в курортном Геническе в последнее время стала одним из самых уютных и любимых мест отдыха геничан и приезжих, популярным местом среди детей и молодежи - здесь всегда людно, приятная обстановка, красиво и непринужденно. Сюда выбираются всей семьей. На аллее множество кафе, баров, пиццерий, в которых можно утолить свою жажду, голод и просто отдохнуть.

Аллея сказок расположена по проспекту Мира, между улицами Махарадзе и Гоголя. Мы начнём прогулку от улицы Гоголя.

Пройдя буквально 20-30 метров мы видим солнечные часы, установленные в 2016 году,

Сразу за часами, нас поджидает воинственного вида мужчина...

... с предложением

Колоритный запорожец...

...зазывает в эту корчму.

А мимо проезжают герои популярного мультсериала.

Детишки развлекаются.

Семейка бегемотов (можно прилечь рядом) и герои популярных мультиков.

Аллея сакур, как составная часть Аллеи сказок.

Завершаем прогулку на пересечении Мира и Махарадзе, где ещё в 1958 году установлен памятник "Дружба", работы известного грузинского скульптора С. Урушадзе.

↧

Єзупіль: цікав́инки цікавого селища

June 3, 2017, 4:27 am

≫ Next: Земля тіней, ч. 2

≪ Previous: Аллея сказок

Чешибіси-Єзупіль-Жовтень-Єзупіль..Ні,це не черговий маршрут на вихідні,це калейдоскоп назв одного й того ж населеного пункту на Франківщині.
Добратися сюди з обласного центру можна без проблем:можна маршруткою,а можна й потягом;виїзд також проблем не складає. На знайомство із місцевими пам*ятками мені вистачило менше години,комусь знадобиться дві чи трохи більше,але на довше тут явно не затримаєтесь,тому розраховуйте розумно свій час перебування,вивчайте графік курсування транспорту та список цікавих об*єктів і гайда в Єзупіль!

Палац Дідушицького / дитячий санаторій

Палац.Профіль

До 1594 р. поселення звалося Чешибісами. Назва походила від сполучення «вичісувати бісів». Саме так називалася у давні часи процедура покарання лиходіїв, яка, вочевидь відбувалася у цій місцевості. Спійманих за крадіжку, вбивство, перелюб та інші погані справи проганяли крізь шеренгу слуг, кожен з яких тримав різку та бив винуватця, тобто проганяв биттям нечистого, що заволодів душею і помислами покараного.

Місто з іменем Христа згадується від 1597 р. За легендою, таку назву дав населеному пункту граф Потоцький, який, втікаючи на коні від татар, переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: «Єзус-Марія!», закликаючи на допомогу Спасителя та Пресвяту Діву. І, диво: і кінь виніс його на берег. На подяку богові воєвода заснував на обох берегах річки містечка Єзупіль та Маріампіль.
Балкончик

Господарські будівлі(?)

Незабаром в XVI-XVII ст. в Єзуполі Потоцькі збудували замок та оборонний домініканський монастир. Тепер за кілька кроків від цього місця також стоїть старий костел. Давня будівля, де колись містилася військова частина, відновлюється. А в колишніх келіях монахів, де зараз лікарня, була навіть катівня НКВД. На подвір’ї біля костелу охайно. Всередині колишня руїна поволі набирає давніх обрисів храму.
Палацик.Фасад

Будівля

Існує легенда, що колись Яків Потоцький дивом уцілів в 1594 р. при обороні міського замку від турецьких загарбників, які повністю спалили місто. Вдячний за порятунок, він дав обіцянку, що спорудить домініканцям костел і монастир. У 1597 р. Потоцький змінив назву поселення на Єзупіль і звів на місці згорілого храму тимчасову невелику дерев'яну святиню, заснував парафію, доручивши її домініканцям.
Споруда із вежею

Після ремонту шарм будівлі "випарувався"...

Зведення кам'яного храму за проектом Павла Римлянина почав М. Потоцький в сер.17 ст. Костел Успіння Діви Марії мав 5 вівтарів, головний з яких прикрашав відомий з кін.16 ст. чудотворний образ Матері Божої. У 1715 р. відбулася спроба реставрації костелу і монастиря, зруйнованих після нападу татар 1676 р.
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії

Будівля лікарні / монастирські келії

У 30-ті рр. 19 ст. стояли пліч-о-пліч три сакральні будівлі: одна не відремонтована і дві недобудовані. Лише в 1843 р. завершили будівництво одного костелу, решту розібрали на каміння. Костел нарекли в честь Успіння Пресвятої Діви Марії. Перша світова війна знищила храм, проте з 1920 по 1923 рр. його відбудували заново і відразу освятили. У 1944 р. домініканці виїхали до Речі Посполитої, забравши з собою найцінніше майно костелу, зокрема чудотворний образ Матері Божої. Спорудження покинули. Повернули римо-католикам храм тільки в 2003 р.
Келії - в*язниця НКВС - лікарня

Фото

Єзупіль – місце народження видатних діячів вітчизняної культури. Деякі історики схиляються до думки, що тут народився знаменитий Памво (Павло) Беринда. Цей видатний діяч відомий як видавець, письменник, гравер, володів більше як 10-ма мовами світу. Його вважають одним з основоположників української шкільної драми та поезії. Таким чином зробив величезний внесок в розвиток вітчизняної літератури. У 2008 р. в Єзуполі Памві Беринді встановлено пам’ятник.

У родині єзупільського священника народився І. Петрушевич. Після закінчення Станіславівської гімназії навчався Львові, Празі, Лондоні та ін.містах. З 1913 р. займався перекладацькою працею, писав сценарії.
Відреставрований храм

Фото

Як на розміри і статус містечка, в Єзуполі доволі велике число пам'ятників - загалом 10 погрудь видатних діячів України, військових меморіалів і скульптур.

У радянський час у Єзуполі був відкритий селищний меморіал загиблих у Другій світовій війні, де були встановлені пам'ятні знаки загиблим односельчанам та радянським воїнам-визволителям, скульптура скорботної матері. Вже за незалежності України єзупільці встановили і відкрили меморіал полеглих воїнів ОУН-УПА і пам'ятний хрест у пам'ять про закатованих НКВСівцями односельців.

Воїнам Радянської армії, загиблим у Другій світовій війні (1950р.)

Меморіалі загиблих у Другій світовій війні (1968р.)

Видатна роль у встановленні єзупільських пам'ятників належить Володимиру Семеновичу Войцюку (1930 -2010рр.)- вихідцю з містечка, колишньому вчителю, що емігрував до США і тяжкою працею заробив гроші, які передав на встановлення в Єзуполі та Івано-Франківську пам'ятників, друк краєзначої літератури, розвиток українського кіно і культури в цілому.

Пам*ятник В.Войцюку (2005р.)

Памятник П.Беринді (2008р.)

Коштом В. Войцюка у 2000 р. в Єзуполі з'явилися пам'ятники Т. Шевченку та І. Франку, а в 2008 р. він же профінансував встановлення пам'ятника найвідомішому єзупільцю - лексикографу і культурному діячеві пізнього Середньовіччя П. Беринді. Вдячні єзупольці ще 2005 р. встановили пам'ятник самому меценату.
Пам'ятник Т. Шевченку(2000р.)

Пам'ятник І.Франку та пам*ятний хрест на честь скасування панщини

Вперше про церкву в Єзуполі згадується в документах пер.пол. XV ст. В др.пол. XVII ст. в цьому містечку відзначені чотири церкви. В кін. XVIII ст. парафіяльною церквою Єзуполя призначили церкву Св. Миколи (1748 р.), філійною церкву Різдва Пр. Богородиці, інші дві церкви розібрані.

У 1888 р. на місці давнішої звели нову муровано-дерев'яну церкву Св. Миколи. Під час Першої світової війни церква була дуже пошкоджена, тому 1923 р. її відновили. Філійна церква Різдва згоріла в сер. 1910-х рр. Сьогодні церква Св. Миколи в користуванні греко-католицької громади Єзуполя.

Меморіал на честь борців ОУН-УПА

Народний дім

Церква стоїть при головній вулиці в центрі селища, біля Народного дому.

Після зовнішнього ремонту храм набув іншого вигляду: верх і маківки перекрили блискучою бляхою золотого кольору, восьмерик і четверик оббили металізованою бляхою, стіни надопасання ошалювали горизонтально фальшбрусом, частину західної стіни бабинця і стіни присінку оббили пластиком, дахи і піддашшя церкви перекрили металочерепицею. З південного сходу від церкви збереглася триярусна дзвіниця.
Храм Св.Миколи з дзвіницею

Церква.Профіль

У XIX ст. Єзупіль вважався містечком Станіславівського повіту. На той час воно мало власну печатку зі символом: бича голова, під якою колісний плуг; обабіч плуга - сокира й ціп, нижче - перехрещені граблі й коса.

Після окупації ЗУНР поляками в 1919 р. в містечку був осередок ґміни Єзуполь та постерунку поліції.

У радянські часи селище називалося Жовтень. Рішенням ВР України від 9 липня 2003 р. йому офіційно повернуто історичну назву.
Комплекс

Залізничний вокзал

До будівництва палацу Дідушицьких на цьому місці було три домоволодіння, історія яких простежується ще з пер.пол. 16 ст. Войцех Дідушицький походив з роду шляхтичів, які до 1848 р. володіли містечком, а згодом були найбільшими власниками землі, нерухомості та іншого майна. Палац знаходиться на старому замчищі, довкола нього добре помітні сліди мурів. Біля палацу розкинувся парк, в якому ще досі ростуть екзотичні рослини: леродендрон (тюльпанове дерево) та гінко. Зараз у палаці з 1957 р. розміщений обласний дитячий психоневрологічний санаторій. До цього тут навіть був райком компартії. Приміщення добре збереглося, щоправда його перебудували. В головному корпусі маєтку Дідушицького сьогодні створені житлові кімнати, межах парку є одноповерховий будинок.

Вокзал з сторони селища

Колія...

↧

Земля тіней, ч. 2

May 17, 2017, 9:10 am

≫ Next: Єзупіль: цікав́инки цікавого селища

≪ Previous: Єзупіль: цікав́инки цікавого селища

Оригинал взят у

v1snykв Земля тіней, ч. 2

Другу замітку про подорож у Чорнобильську зону я хотів би повністю присвятити мертвому місту Прип’ять.

Воно було засноване у 1970 році як місто атомників за 2 км від АЕС, а також мало виконувати роль великого транспортного вузла. На момент аварії населення складало майже 50 тис. чоловік.

Прип’ять проіснувала усього 16 років. Я спочатку не одразу зрозумів, що не так із цим вказівником. Потім звернув увагу на вінки і квіти – як на могилі.

Дорогу перетинає одна зі смуг «рудого» лісу, що став таким у місцях особливо сильного радіаційного забруднення.

Місто, оточене колючим дротом, зустріло нас черговим КПП. За КПП починається проспект Леніна, який ще має цілком пізнавані обриси.

Загалом же тутешні вулиці, колись розлогі й широкі, виглядають якось так.

Прип’ять і близько несхожа ні на що інше, бачене мною раніше. Навіть на Чорнобиль, у якому якось умудряється жити і працювати певна кількість людей. Я навіть не знаю, як передати враження, від абсолютно мертвого міста, де не живе ніхто узагалі.

Здавалось би велика екскурсійна група із 70 чоловік легко розчинялась і губилась на густо порослих вуличках та пустках, що вражають своєю монументальною порожнечею.

Відвідуючи нові міста, подумки я уявляю їх собі як живих істот. Так от тут це відчуття було особливо гострим. Неначе місто могло поглинати голоси, кроки і цілих людей. Навіть вітру не було на його застиглих тихих вулицях.

На Землі є чимало покинутих міст, але, я впевнений, кожне по-своєму унікальне. Прип’ять унікальна тим, що її мешканці змушені були виїхати негайно (їм тоді казали, що на 3 дні), залишивши свої домівки, речі та домашніх тварин. І там, серед порожніх будинків, іноді наче й справді виникало відчуття цієї енергетики скалічених життів, мрій і уламків чужих, давно відмерлих сподівань.

Це дійсно вражаюче місце – у найбільш темних тонах цього слова.

Деінде можна зустріти уламки роботів, з допомогою яких намагались прибирати сміття з даху енергоблоку перед зведенням укриття; але машини ламались від шаленого рівня радіації. Тоді у хід пішов перевірений розхідний матеріал – солдати. Не знаю як солдати, а ці штуки і досі дико фонять.

У деякі будівлі можна заходити.

Міліцейський відділок.

Плавальний басейн «Лазурний». Кажуть, він досі вже обвалився, із-за чого туристів перестали пускати у всі приміщення взагалі.

Приміщення з чашею.

Ці очі дивитимуться на вас звідусіль.

Школа (№3, якщо не помиляюсь).

Є навіть книга відгуків.

Вражаючі коридори.

Злі язики подейкують, що наглядачі зони самі регулярно підкидують артефакти у «туристичні місця», бо ті швидко руйнуються від часу. В одному із класів я побачив якраз таки підозріло нові листки.

Внутрішній двір.

Актова зала.

Можна піднятись навіть на дах (хоча не факт, але ми забрели). Це чи не єдине місце, звідки можливо поглянути з висоти на Прип’ять легально.

Бідна котя, яку ніхто не погладить.

Ідемо до центру повз стадіон.

Освітлювальна вежа упала і перегородила дорогу.

Міський парк.

На цьому колесі так ніхто і не покатався. Його мали відкрити 1 травня 1986 року.

Карусель.

І машинки.

І тут ці очі…

Окремо слід сказати про стріт-арт Прип’яті, залишений тут художниками-нелегалами. Моторошні картини-привиди вдало доповнюють його образ.

Тут була дуже розвинена, як на той час, інфраструктура. Із Києва сюди їздили за дефіцитними продуктами. Прип’ять задумувалась як еталон радянського міста. Власне, так і вийшло. Мертве місто стало символічним обеліском над гігантським зловонним трупом совка.

Ресторан.

Після аварії існували плани «відмити» Прип’ять і заселити заново, але скоро їх відкинули як неймовірні.

Будинок культури манить у непроглядну чорноту.

Центральний готель – найвища споруда у місті. Напевно, кожен із екскурсантів хотів би роззирнутись навколо із його даху, але, на жаль…

З роками усе менше будівель стає придатними для відвідування. Так, аварійним є готель «Полісся», житлові будинки. Велику шкоду чинять мародери. Не так давно обвалилась школа №1.

Думається, через кілька років і інші споруди почнуть падати. І це логічно. Живих людей у Прип’яті давно немає, а тіням, які оселились тут навіки, стелі і стіни не потрібні.

↧

Єзупіль: цікав́инки цікавого селища

June 3, 2017, 4:27 am

≫ Next: Лесные дачи на границе Запорожской и Донецкой областей

≪ Previous: Земля тіней, ч. 2

Палац Дідушицького / дитячий санаторій

Палац.Профіль

Господарські будівлі(?)

Будівля

Після ремонту шарм будівлі "випарувався"...

Будівля лікарні / монастирські келії

Фото

Воїнам Радянської армії, загиблим у Другій світовій війні (1950р.)

Меморіалі загиблих у Другій світовій війні (1968р.)

Пам*ятник В.Войцюку (2005р.)

Памятник П.Беринді (2008р.)

Пам'ятник І.Франку та пам*ятний хрест на честь скасування панщини

Меморіал на честь борців ОУН-УПА

Народний дім

Церква стоїть при головній вулиці в центрі селища, біля Народного дому.

Церква.Профіль

Після окупації ЗУНР поляками в 1919 р. в містечку був осередок ґміни Єзуполь та постерунку поліції.

Залізничний вокзал

Вокзал з сторони селища

Колія...

↧

Лесные дачи на границе Запорожской и Донецкой областей

June 5, 2017, 1:09 am

≫ Next: Мир вокруг нас

≪ Previous: Єзупіль: цікав́инки цікавого селища

Наконец-то удалось прокатится по двум лесным массивам и окрестностям, возле пгт. Куйбышево (нынешнее Бильмак), что по дороге на Мариуполь.

Каменская и Бельманская лесная дача являются искусственными лесами, площадью около тысячи гектар. Лесничества были посажены в конце 19 века. Внутри каждой лесной дачи находятся лесничества, с жилыми и хозяйственными постройками. Леса проходимы только по дорогам или просекам. Каждый квартал леса засажен разными деревьями, лиственными и хвойными.
В Каменской лесной даче есть два пруда. Возле одного из ставков сохранился пляж с заросшими кабинками для переодевания.

Проезжая через Куйбышево запечатлел один старый дом, сделанный из бута, что является нетипичным для наших мест.

Вторая дача, Бельманская, была не особо приветлива. На дороге, по которой хотел заехать первоначально, была табличка «Частная территория. Охраняется спецподразделением». Запрета то нет, но дорога была непроходима.

Нашел еще заезд, перекрытый шлагбаумом. Шлагбаум велосипеду не помеха, начал углубляться в лес. В центре лесопосадки обнаружил заброшенный блокпост, с грудой мешков с песком. Дальше еще укрытие с мешков.
Наверное лесники готовились к долговременной обороне:-)
Решил ехать обратно, когда увидел указатель, что просека заминирована. Думаю что это шутка конечно, война тут ближе и шутки другие...

↧

Мир вокруг нас

May 19, 2017, 7:27 am

≫ Next: Лесные дачи на границе Запорожской и Донецкой областей

≪ Previous: Лесные дачи на границе Запорожской и Донецкой областей

Оригинал взят у

nastya_pawв Мир вокруг нас

Если вы, также как и я, часто бороздите просторы сети в поисках лучших мест для путешествий, то не могли не видеть Бирючего острова. Чаще всего он встречается в подборках типа “самые красивые места Украины” и со 100% вероятностью попадает в списки лучших пляжей страны. 4 дня на майские праздники показались нам достаточным временем, чтобы познакомится с “Островом”.

Начну с того, что Бирючий - вовсе не остров, а коса, уходящая в воды Азовского моря, потому проехать сюда на машине более чем реально. Но путь из Киева не самый близкий, и мы выбрали дорогу, в которой были уверены, потому что несколько недель назад ездили по ней в Запорожье. Удивительно, но за Запорожьем дорога оказалась ощутимо лучше, периодически даже превращаясь в двухполоску.
1

А вот на обратной дороге с Бирючего острова в Киев мы решили испробовать второй возможный вариант и поехали через Полтаву, до которой дорога была приблизительно такой же, как предыдущая, но с гораздо более оживленным движением.

А вот от Полтавы до Киева, даже несмотря на встречающиеся участи с ее ремонтом, трасса оказалась прекрасной.

От известной многим Кириловки уходит узкая Федотова коса с песчаной, но очень плотной, дорогой посередине.

С одной стороны косы - прекрасные пустынные песчаные пляжи Азовского моря.
1

Здесь можно останавливаться с палатками. Думаю, в разгар купального сезона на этих пляжах не протолкнуться, но сейчас было достаточно свободно.
1

С другой стороны косы - Утлюкский лиман.
1

И несмотря на обилие тины у берега, вид лимана завораживает не меньше моря.
1

Уходя в море, коса расширяется и становится все просторнее.

От основной дороги то в одну, то в другую сторону уходят дорожки, позволяя максимально подобраться к берегу.

Если палатка - не ваш вариант, чуть дальше по косе есть отели, выбор их немаленький и строительство их продолжается. О том, как мы выбирали место для ночлега и на чем остановились, читайте в отдельной статье.

Но самое ценное, что на мой взгляд есть в этих местах, - это Азово-Сивашский национальный природный парк. Именно ради него мы и приехали на Бирючий остров. Попасть на его территорию можно только в сопровождении экскурсовода и сухопутная экскурсия обойдется взрослому посетителю в 35 грн.(1,35$), а детям до 14 лет - в 15 грн. (0,58$). Для того, чтобы узнать их расписание, нужно подъехать к воротам, позвонить в звонок и вышедший работник обязательно предоставит вам полнейшую информацию.

Как-раз на майские работники парка открывают “сезон” таких экскурсий и проводят их в формате автопробега по установленному маршруту. Желающих оказалось немало…

Если есть желание и возможность, уверена, что с работниками можно договорится о частной экскурсии и тогда увидеть животных в большом количестве будет проще.
Сразу скажу, что животные в парке дикие и пугливые, потому не надейтесь, что они подпустят вас на расстояние вытянутой руки.
Тем не менее у каждого есть реальная возможность увидеть куланов, диких лошадей, ланей и даже благородных оленей.
1

Все они, конечно далековато, но это невероятно красивое зрелище, когда стадо грациозно несется по линии горизонта!
1

Мы вообще везунчики: стадо оленей пересекло дорогу прямо перед нашей машиной. Я визжала от восторга еще громче нашего четырехлетнего Илюхи. Это действительно запомнится мне навсегда!

Кроме этого, мы видели енотовидную собаку, бесчисленное множество фазанов и зайцев, разлетающихся из-под колес.

А Илюхе даже удалось немного пообщаться с ежиком. И несмотря на то, что это была не первая встреча с ежом в его жизни, радости общение доставило не меньше.

Каждый солончак, который встречался на нашем пути, изобиловал следами копытных и для меня было каким-то таинством оставить свой след в бесчисленности следов наших собратьев.
1

Хотя мы в этом мире всего лишь гости. Любой звук или движение с нашей стороны тревожит местных обитателей, но в то же время даже эта неловкая попытка прикоснуться к их миру, вызывает неописуемые чувства.

Чем дольше длилась наша прогулка, тем большее ощущение по-детски наивного восторга переполняло нас. То и дело кто-то с криком вздымал руку, чтобы указать другим на различимых вдалеке все новых и новых животных.
А солнце неумолимо клонилось к горизонту…
1

Нам пришло время уезжать, а невероятно дружелюбный к нам парк, оставался жить своей полной жизнью!

↧

Лесные дачи на границе Запорожской и Донецкой областей

June 5, 2017, 1:09 am

≫ Next: Железнодорожный мост в Геническе

≪ Previous: Мир вокруг нас

↧

Железнодорожный мост в Геническе

June 5, 2017, 12:43 pm

≫ Next: Аскания-Нова. Зоопарк

≪ Previous: Лесные дачи на границе Запорожской и Донецкой областей

Оригинал взят у

parnyukв Железнодорожный мост в Геническе

Старый железнодорожный мост в Геническе – интереснейший памятник европейского инженерного наследия. Конструкция первого такого моста была разработана в период Первой мировой войны австрийским инженером Фридрихом Ротом. До Второй мировой их было построено четырнадцать. Такие мосты строила венская инженерная фирма "Waagner-Biró", основанная в 1854 г. австрийцем Waagner и венгром Biró. Фирма существует до сих пор и принимала участие в строительстве нового купола над Бундестагом в Берлине, купола Британского музея, сцен для Сиднейской оперы и еще десятков современных архитектурных шедевров.
Накануне Первой мировой молодой австрийский инженер Фридрих Рот (Friedrich Roth) предложил фирме конструкцию сборно-разборного железнодорожного моста (типа "лего"), который требует минимум монтажной техники и времени. Так появилась Roth-Waagner system – для быстрой замены старых деревянных мостов.
В #Геническмост этой конструкции попал из Беларуси — его построили в годы войны немецкие инженеры над Днепром в городе Орша. А в 1951 году его перенесли в Геническ, где нужно было восстановить поврежденный мост через пролив Тонкий на Арабатскую Cтрелку.

Приблизительно до середины 70х годов прошлого века мост использовался по прямому назначению. На Стрелке активно велась добыча песка, который вывозился по железнодорожной ветке Валок - Геническ. Пару раз в день ходила пассажирская так называемая "кукушка" - паровоз с прицепленным пассажирским вагоном, на котором можно было добраться до посёлков Арабатской Стрелки. После закрытия карьеров, железнодорожное полотно демонтировали, а мост используется рыбаками и ныряльщиками.

Элементы креплений моста.

Частично использована информация с сайта Kherson.com,
фото мои.

↧

Аскания-Нова. Зоопарк

June 6, 2017, 4:08 am

≫ Next: Буча - островок спокойствия

≪ Previous: Железнодорожный мост в Геническе

Оригинал взят у

swordfish_77в Аскания-Нова. Зоопарк

Сегодня мы в гостях у обитателей зоопарка в заповеднике Аскания-Нова. А для начала – еще один кусочек истории баронов Фальц-Фейнов.

О девушке, запечатленной в этой скульптуре, можно было бы снять фильм в духе «Госпожи горничной» с Дженнифер Лопес. Только конец его был бы совсем не радужным.

На сезонной ярмарке в Каховке в баронский дом была нанята молоденькая служанка. Вскоре в нее влюбились сразу двое из членов семьи – Фридрих и Густав, приходившиеся друг другу двоюродными братьями. Серафима выбрала Фридриха.

Беда пришла, откуда не ждали. Управляющий поместьем, изобличенный Фридрихом в хищениях, решил замести следы и заложил в камин спальни «адскую машину». Девушка погибла, Фридриха удалось спасти, а Густав, все еще влюбленный, лишился рассудка и был отправлен на лечение за границу. В память о возлюбленной Фридрих заказал мраморный фонтан-статую, чтобы его Серафима всегда была с ним.

При входе в зоопарк нас встречают павлины.

Птицы отлично знают свои достоинства и очень любят позировать перед туристами.

Все, хватит с них!

Иногда у красавцев-мужчин - невзрачные простые женушки. У павлинов по-другому просто не бывает.

С павлинами по красоте могут соперничать только журавли – венценосные…

… и красавки.

Да, лебедей еще забыли!

Лебедь-кликун не так роскошен, как шипуны и черные, но обладает хорошими вокальными данными (в отличие от павлинов).

А фламинго от безделья начали заниматься йогой.

Водоплавающих птиц можно встретить также и в дендропарке заповедника (там мы уже были в прошлый раз). Многие из них зимуют здесь же, в закрытых вольерах.

Кое-кто уже обзавелся птенцами.

А кое-кто – уютным домиком за счет дирекции.

Чтобы закончить птичью тему, упомянем еще и о хищниках. Как и в других зоопарках, для них устроены большие зарешеченные вольеры (чтобы не охотились на мирных собратьев).

На дорожках зоопарка нас снова встречают скифские и половецкие каменные бабы.

Не знаю, этично ли использовать надгробные памятники (пусть даже столь древние) в качестве садовой скульптуры, но здесь это имеет место быть.

Перемещаемся к вольерам с копытными. Здесь мне не так повезло – съемка проходила в первой половине мая, а в это время многие животные линяют.

Здесь тоже можно встретить умилительные мордашки.

А есть и серьезные физиономии.

Среди копытных затесался и страус.

Кто-то был слишком любопытным и застрял.

В Аскания-Нова – самое крупное поголовье лошадей Пржевальского в неволе. Еще в конце XIX века в монгольских степях Фридрих Фальц-Фейн устроил облаву на ожеребившихся кобыл, а жеребят пристроил на откром к домашним лошадям.

А в 1998-м диких лошадей завезли в зону отчуждения Чернобыльской АЭС – для сохранения экосистемы. И вот что интересно – если в Монголии треть жеребят гибнет от волков, то в Чернобыле, по уверению работников заповедника, которые ездили туда с инспекциями, такого не бывает – взрослые лошади, увидев волка, нападают первыми и забивают серого копытами.

Вот такие лошадки.

↧

Буча - островок спокойствия

June 6, 2017, 7:24 am

≫ Next: Фастів – Томашівка

≪ Previous: Аскания-Нова. Зоопарк

Оригинал взят у

nastya_pawв Буча - островок спокойствия

Всего в тридцати километрах от Киева есть красивый и спокойный город Буча. О нем знают все жители столицы, потому что ездят в его парк по выходным. Мы - не исключение: парк Бучанский любим и ездим сюда довольно часто.
У главного входа в парк есть автомобильная парковка, которая несмотря на постоянное увеличение размеров, неизменно заполнена “под завязку”. Это лучше любых слов говорит о популярности парка.
1

И не удивительно, ведь Бучанский парк - один из самых молодых и, безусловно, один из самых благоустроенных и продуманных парков страны.

Множество разнообразных локаций позволяют каждому выбрать то, что ближе именно ему. Есть красивые растительные лабиринты и просто множество укромных уголков с лавочками.
1

Парк украшен разнообразными арт-объектами.
1

Есть летняя сцена, где часто проводятся концерты и фестивали.

Конечно же, есть кафе.
1

Разнообразные ручьи, фонтан и даже озеро.
1

Можно устроить пикник или просто поваляться на травке в более “диких” участках.
1

Сейчас в парке активно ведутся работы по реконструкции: высаживаются новые деревья и кусты, облагораживается территория.
1

К примеру, сделана прекрасная и очень удобная набережная.
1

Но самое главное достоинство парка, как мне кажется, в том, что здесь есть чем заняться посетителям независимо от возраста и предпочтений.
Есть хорошая детская площадка.

Для любителей спорта в Бучанском парке имеется не только футбольное поле, а и прекрасный роллердром. Так что не забывайте свои ролики, скейты и велосипеды дома. А если двухколесный друг у Вас еще не появился, то вы можете взять его напрокат прямо в парке .
1

К слову, дорожки в парке разделены на пешеходную и велосипедную части.

Имеется и немаленький веревочный парк с трассами разного уровня сложности.
1

А пока одни проходят трассу, другие могут не скучать, а устроить пикник в беседке с мангалом.

Около озера в этом году открыли еще и парк развлечения для детей, стоимость любого аттракцион в котором - 40 грн. (1,5$).
1

Интересно, что вход в парк и все общие локации, такие как роллердром, площадки, туалеты в парке абсолютно бесплатны, но все они при этом находятся в идеальном состоянии. И я люблю Бучанский парк в том числе и за то, что какова бы не была плотность моего кошелька на момент приезда, нам всегда удавалось провести на его территории несколько замечательных часов. Конечно, мы бывали в парке много раз, но я уверена, что вернемся еще не раз.

Несмотря на то, что многие, как и мы, ездят в Бучу довольно часто, мало кто знает, что минутах в 15-ти ходьбы от парка, по адресу ул. Киево-Мироцкая, 133, есть еще и усадьба некоего Штамма.
1

Он был советником правления Киево-Ковельской железной дороги и построил свою усадьбу в 1900 году. В советское время на ее территории располагался детский санаторий.
1

Сейчас усадьба заброшена и явно претерпела пожар.
1

Но несмотря на то, что усадьба переживает не лучшие годы, еще проглядывается изысканный кирпичным узор, украшающие ее стены.

По обе стороны главного фасада возвышаются круглые башни с декоративными бойницами.

А многочисленные окна украшены наличниками.

К моему огромному сожалению эта усадьба официально не является памятником архитектуры, а значит не охраняется государством. Надеюсь, найдутся люди, которые смогут подарить ей вторую жизнь.

↧

Фастів – Томашівка

June 6, 2017, 7:38 am

≫ Next: Про спільноту ua_travels та архів-бекап на dreamwidth

≪ Previous: Буча - островок спокойствия

Оригинал взят у

v1snykв Фастів – Томашівка

«Весна прийшла, а людей мало їде. З кожним роком все менше і менше». Під таку оптимістичну розмову випадкових попутниць-пенсіонерок іржавий ПАЗик знявся із фастівського автовокзалу і повіз мене углиб району. Але зовсім не для того, щоб показати вмираючі депресивні села, а натомість – справжню архітектурну перлину, та ще й у чудовому стані.

Нам в ось ці ворота – на територію Свято-Богородицького Ризоположенського монастиря.

Місцева садиба відома найбільше як власність Хоєцьких – польських дворян, що жили тут протягом більш як 100 років. У радянські часи палац перетворився на школу, яка за Незалежності припинила своє існування. Все почало руйнуватись та приходити в запустіння, але на початку нульових садибу віддали православній громаді.

Якась логіка у цьому все одно присутня – більшу частину своєї історії Томашівка належала митрополитам, то православним, то уніатським. Тим більше, за роки свого життя тут монахи привели її в стан, близький до ідеального. Особливо контрастно усе виглядає на тлі більшості українських палаців із куди більш печальною долею.

Еклектичний палац звели у 1903 році на замовлення Сигізмунда Хоєцького. Архітектор – Валеріан Куликовський, якого я пам’ятав ще як автора вокзалу у Козятині.

Вишукана споруда має місцями 1 або 2 поверхи. Завдяки неправильним та чудним формам, вона виглядає з кожної сторони по-різному, і з кожної сторони красиво.

Але і територія навколо не менш цікава.

Де б ви ще знайшли монастир зі статуєю страуса?

Вгодований православний кошак.

Територія обгороджена новітнім парканом із вежами на кутках, які не особо в’яжуться з початковим стилем садиби.

Дещо досі будується, наприклад, дзвіниця.

Традиційний православний консерватизм, у тому числі по відношенню до туристів, дещо насторожував, але по факту ніяких проблем із аборигенами у мене не було. Усі люди зібрались у церкву на службу, лише пара чоловік займалась господарськими справами на території.

Як же не сфоткати стенд, який забороняє фоткати.

Окрім іншого, заслуговує уваги зоокуточок, де живуть павичі, страуси, фазани і інше птаство.

Страуси при наближенні до вольєру одразу підходять, очевидно, звикли на гостинці від людей.

Екзотичні пташки.

І навіть альпаки.

За воротами звертає на себе увагу господарська споруда красивої гранітної кладки.

Вдалині – скромні томашівські хатки. Можливо, люди не йдуть на автобус, бо пересіли на лєксуси?

Від монастиря я пішов шукати водяний млин над греблею на Ірпені, попутно милуючись видами села за річковою долиною.

На жаль, красиву споруду млина 1904 року, як виявилось, знесли, збудувавши на її місці щось отаке.

Тож довелось обмежитись спогляданням природи. Благо, вона тут гарна.

Томашівку також не оминули дегенерати, що палять навесні траву, тому Ірпінь не скрізь має фотогенічний вид.

Звідси трошки видно монастир.

Так як тутешні автобуси не балують частотою, у мене був час перейти на інший край села, убік сусідньої Пришивальні. Тут дорога знову перетинає річку, і є ще один млин. Він поки що уцілів.

Ну а тепер Фастів. Найвідомішою спорудою міста є костел, з нього і почнемо. Тим більше, він дійсно вражаючий.

Неоготичну пам’ятку зведено у 1903-11 роках. Закритий та занедбаний у радянські часи, він був удруге освячений у 1990 році, тоді ж почалася реставрація. Зараз костел у чудовому стані.

Елементи зовнішнього оздоблення.

Лаконічний інтер’єр.

Ліворуч від входу – щось на зразок міні-музею.

Яскраві вітражі.

Архангел на площі перед костелом.

І дитячий стріт-арт.

Із центру міста варто прогулятись на інший берег річки Унави, де можна знайти дерев’яну церкву. Її шпилі видно ще здалеку, як і великий завод «Пивоварня Зіберта».

Церква стоїть на березі ставка.

Від неї самої видно шпилі костелу.

Класичний козацький храм збудовано в 1780-ті роки.

Дзвіничку теж не оминула «бляхізація» даху, але за рахунок нефарбованих, почорнілих од часу дощок, вона виглядає автентичніше.

Вертаємось у центр, щоб відшукати решту нечисленних фастівських пам’яток. Краєзнавчий музей займає приміщення банку кінця 19 ст.

Водогінна вежа у парку ім. Гагаріна навіть вища за навколишні будинки.

Інсталяція на площі Перемоги.

Через дорогу будують новий храм.

Незважаючи на небагату архітектурну спадщину, місто справило дуже приємне враження. Центр затишний, в міру людний.

Хоча хтозна, може, я просто щось пропустив. Інформації про Фастів туристичний дуже мало. Наприклад ось цю незвичного кольору церкву на вокзальних задвірках я знайшов за звуком дзвонів.

Залізниця – окрема і чи не найважливіша сторінка історії Фастова – великого залізничного вузла. Це помітно навіть у своєрідній «архітектурі», що являє собою старі вагони, ось як ці господарські приміщення дитячого садочка. Гуляючи містом, я не раз зустрічав таке їх використання.

Фастівський вокзал – болюча тема. Старе приміщення, красиве, вишукане, було створене тим же Куликовським, і не пережило страшний 1943 рік. На тому місці у 1952 році збудували новий вокзал, який також якісно вирізнявся на тлі стандартної радянської архітектури. Він виглядав так (фото з сайту everyday.in.ua)

За новітніх часів споруду довели до аварійного стану і зрештою знесли у 2011 році. На її місці звели… ось це. На жаль, у наш гуманний час за це нікого не можна ні спалити на вогнищі, ні заслати у Сибір.

Коло вокзалу поставлений на вічну стоянку вагон, у котрому, за переказами, був підписаний історичний акт злуки УНР та ЗУНР. Вагон причеплений до симпатичного паровозика тих же часів.

↧

Про спільноту ua_travels та архів-бекап на dreamwidth

June 9, 2017, 12:55 am

≫ Next: Бакла – Скалисте

≪ Previous: Фастів – Томашівка

Друзі, у нас добрі новини!

macwise (володар спільноти) відгукнувся та зробив бекап https://ua-travels.dreamwidth.org/

Хто користується Dreamwidth та має бажання / час попрацювати модераторами - звертайтесь.

І головне - там збережено зараз повний архів спільноти з коментарями та фото, це дуже круто! ЖЖ є російською платформою і питання блокування сайту нас дуже турбувало, але тепер цю проблему вирішено.

Працюмо далі, мандруймо завзято, гарного літа! ;)

↧

Бакла – Скалисте

June 9, 2017, 8:20 am

≫ Next: Печерне місто Інкерман

≪ Previous: Про спільноту ua_travels та архів-бекап на dreamwidth

Оригинал взят у

v1snykв Бакла – Скалисте

Захотілось мені написати іще декілька заміток про Крим, а саме про подорожі 2012-14 років, коли я жив і працював у Сімферополі. Це важливо, в першу чергу, для мене самого. Бо, оглядаючись назад, якось неочікувано збагнув, що було то все не вчора, як весь час здавалось, а вже кілька років тому. І деталі та особливості тих подій поступово забуваються, а хочеться їх зберегти. Хоча б і таким чином.

Не знаю, коли я доведу до пуття фото, склею все до купи і опублікую, але ці тексти пишуться в лютому – чи не найгіршому місяці року, коли новорічна розслабуха залишились позаду, до потепління ще далеко, а на дворі все ще холодно, слизько й похмуро. У такі періоди особливо приємно згадувати щось тепле, яскраве і хороше. Навіть таке, що уже ніколи не повториться. Ну, з Богом.

Скалисте знаходиться зовсім недалеко від Сімферополя. Із зупинки ми вирушили спочатку до городища Бакла за межами села. Від самого початку воно виправдовує свою назву.

Дорога до Бакли лежить у долині під продовгуватою скелястою грядою.

Збираючи інформацію для цієї замітки відкрив для себе нове слово, яким такі скелі називаються – «куеста».

Равликове нашестя.

Корівки поховались у тіні.

Кримське різнотрав’я.

Вапнякові скелі поступово вивітрюються і вимиваються водою, утворюючи незвичні, чудернацькі форми.

Нарешті узвишшя самого городища. Воно зустріло нас шаленим буянням жовтих квітів.

Власне, інформація про Баклу зі стенду на місці подій.

Від себе додам, що поселення було зруйноване золотоординцями Ногая. А плату за відвідування насправді ніхто не брав.

Можна було вільно бродити городищем, оглядаючи скелі і печери.

Вид на долину унизу.

Судячи з усього, там протікає струмок, у руслі якого виріс цілий оазис дерев.

Іще одна група печер.

Всередині болітце.

Тут теж багато різних квітів.

Ще пару кадрів із Бакли, і прохолодним весняним лісом вертаємось у Скалисте.

У селі однозначно заслуговує уваги затоплений кар’єр Скалисте-2. Озеро з кришталево чистою водою називають у народі Мармуровим або Марсіанським.

У кар’єрі видобували вапняк, пошкодивши при цьому русла підземних джерел. Для відкачки води використовували потужні насоси. У кризові 90-ті роки один раз, заради економії, вимкнули їх на вихідні. В понеділок на місці кар’єру уже було повноцінне озеро. Техніка так і лишилась на дні.

Глибина його досягає 16 метрів, вода навіть улітку не прогрівається, що не заважає людям активно пірнати і купатись.

Я б дуже хотів, аби у моїй пам’яті воно залишилось тільки таким – весняним і яскравим, і не асоціювалось ні з якими втратами, але на жаль, ми не можемо вибірково стирати спогади.

Якщо зайти неглибоко у його воду і перестати рухатись, скоро вас оточать маленькі рибки і почнуть нескромно обгризати ваші ноги:) Не знаю, чи це саме ті рибки, яких у останні роки стали широко використовувати у лікувальних цілях, але відчуття незвичні і приємні.

Мечеть у Скалистому.

↧