Оригинал взят у
v1snykв Вижниця

Вижниця, районний центр Чернівецької області, зі своїми 4 з копійками тисячами населення, є одним з найменших міст України. Що не заважає їй бути дуже затишною, красивою і атмосферною місциною. Окрім духу старовинного поселення, Вижниця може похвалитись чудовою природою, оскільки одразу за її межами починаються гори.
Тому з автостанції, в першу чергу, я пішов подивитись на канонічний вид Карпат на тлі Черемоша.
![1.JPG 1.JPG]()
![2.JPG 2.JPG]()
Річка Виженка, яка впадає в Черемош у межах міста, розділяє його на дві нерівні частини. Західна частина, колишнє село Рівня, відоме, перш за все, як батьківщина Назарія Яремчука. Окрім музею відомого співака, уваги на цій стороні заслуговує церква Святого Дмитра 1883 року.
![3.JPG 3.JPG]()
Вона знаходиться на узвишші поруч зі старим кладовищем.
![4.JPG 4.JPG]()
Десь тут же загубилась стежка, якою молодий Назарій полюбляв ходити в гори.
Квіти на пагорбі.
![5.JPG 5.JPG]()
Вертаюсь на східну сторону.
![6.JPG 6.JPG]()
Церква Святого Миколая у нетиповому для православних бароковому стилі. Освячена у 1924 році поруч зі старою дерев’яною церквою. Що цікаво, останню не знищили, а перенесли у сусіднє село Багна. Куполи не оригінальні, а відновлені після пожежі 1961 року.
![7.JPG 7.JPG]()
Навпроти цієї церкви теж є кладовище.
![8.JPG 8.JPG]()
Трошки далі – готичний костел кінця 19 століття.
![9.JPG 9.JPG]()
Вулиця виходить на пригорок, де вас зустріне ось такий легінь.
![10.JPG 10.JPG]()
З пригорку відкривається вид на центр міста, зокрема видно синій дах ратуші.
![11.JPG 11.JPG]()
Рухаємось далі. Церква Святої Трійці.
![12.JPG 12.JPG]()
Центральний парк – доглянутий, охайний і затишний.
![13.JPG 13.JPG]()
Безумовно, головною фішкою його є оригінальні ліхтарі.
![14.JPG 14.JPG]()
![15.JPG 15.JPG]()
Вижницький коледж декоративно-прикладного мистецтва веде свою історію з 1905 року.
![16.JPG 16.JPG]()
![17.JPG 17.JPG]()
Будівля лікарні, підозрюю, теж має близько сотні років.
![18.JPG 18.JPG]()
Дуже хитре коте, яке підпільним шляхом виманило у мене ледь не половину обіду в місцевій кафешці:)
![19.JPG 19.JPG]()
Вокзальчик – пам’ятка австро-угорського періоду.
![20.JPG 20.JPG]()
Колишній румунський національний дім по вулиці Українській.
![21.JPG 21.JPG]()
На одному з провулків – дещо, схоже на музей дерев’яних скульптур.
![22.JPG 22.JPG]()
Всі двері навстіж, але ніде нікого нема – словом, дуже дивне місце.
![23.JPG 23.JPG]()
Ангел. Не хотів би наткнутись на таке у темряві.
![24.JPG 24.JPG]()
Рухаюсь у напрямку центру. Українська – напевно найбільш атмосферна і найгарніша в архітектурному плані вулиця Вижниці.
![25.jpg 25.jpg]()
![26.JPG 26.JPG]()
Центр.
![27.jpg 27.jpg]()
![28.JPG 28.JPG]()
Уполюємо веселку?
![29.JPG 29.JPG]()
Вижниця – містечко зі значним єврейським слідом у історії (а були такі в Україні, де євреї не залишили свого сліду? я з ходу і не пригадаю). Свого часу тут знаходилось близько десятка синагог. Будинок культури у центрі – якраз одна з них, що поки ще добре вгадується в її зовнішньому вигляді.
![30.JPG 30.JPG]()
![31.JPG 31.JPG]()
Поруч – колишня єврейська баня.
![32.JPG 32.JPG]()
Розписи на кінотеатрі по той бік площі. І так, він теж був синагогою.
![33.JPG 33.JPG]()
Працівник кінотеатру сказав мені, що створювати настінні картини місцевим умільцям допомагав художник із Вінниці. Світ тісний.
![34.JPG 34.JPG]()
Фонтан теж розмальований.
![35.JPG 35.JPG]()
І навіть стоппери для машин на тротуарах.
![36.JPG 36.JPG]()
Іще трохи центру, власне, площі Ринок.
![37.JPG 37.JPG]()
![38.JPG 38.JPG]()
Продовгувату площу вінчає нетипової форми і кольору ратуша. На передньому плані – пам’ятник Лук’яну Кобилиці – гуцульському громадському діячу і борцю за права українських селян.
![39.JPG 39.JPG]()
Тут все дуже симпатично, тільки на газони відверто забили, і вони поросли чагарями.
![40.JPG 40.JPG]()
Окрім Української, обов’язково заслуговує уваги вулиця Шухевича.
![41.JPG 41.JPG]()
![42.JPG 42.JPG]()
![43.JPG 43.JPG]()
Приміщення школи-інтернату 1910 року. Схоже, на ремонті.
![44.JPG 44.JPG]()
Поліція, а колись тут був бордель (хе-хе) і ресторан.
![45.JPG 45.JPG]()
Центр міста, розпал дня, бідним тваринам ніде сховатись від шаленого потоку людей і машин:) А мені вже пора на автостанцію.
![46.JPG 46.JPG]()
Тому з автостанції, в першу чергу, я пішов подивитись на канонічний вид Карпат на тлі Черемоша.


Річка Виженка, яка впадає в Черемош у межах міста, розділяє його на дві нерівні частини. Західна частина, колишнє село Рівня, відоме, перш за все, як батьківщина Назарія Яремчука. Окрім музею відомого співака, уваги на цій стороні заслуговує церква Святого Дмитра 1883 року.

Вона знаходиться на узвишші поруч зі старим кладовищем.

Десь тут же загубилась стежка, якою молодий Назарій полюбляв ходити в гори.
Квіти на пагорбі.

Вертаюсь на східну сторону.

Церква Святого Миколая у нетиповому для православних бароковому стилі. Освячена у 1924 році поруч зі старою дерев’яною церквою. Що цікаво, останню не знищили, а перенесли у сусіднє село Багна. Куполи не оригінальні, а відновлені після пожежі 1961 року.

Навпроти цієї церкви теж є кладовище.

Трошки далі – готичний костел кінця 19 століття.

Вулиця виходить на пригорок, де вас зустріне ось такий легінь.

З пригорку відкривається вид на центр міста, зокрема видно синій дах ратуші.

Рухаємось далі. Церква Святої Трійці.

Центральний парк – доглянутий, охайний і затишний.

Безумовно, головною фішкою його є оригінальні ліхтарі.


Вижницький коледж декоративно-прикладного мистецтва веде свою історію з 1905 року.


Будівля лікарні, підозрюю, теж має близько сотні років.

Дуже хитре коте, яке підпільним шляхом виманило у мене ледь не половину обіду в місцевій кафешці:)

Вокзальчик – пам’ятка австро-угорського періоду.

Колишній румунський національний дім по вулиці Українській.

На одному з провулків – дещо, схоже на музей дерев’яних скульптур.

Всі двері навстіж, але ніде нікого нема – словом, дуже дивне місце.

Ангел. Не хотів би наткнутись на таке у темряві.

Рухаюсь у напрямку центру. Українська – напевно найбільш атмосферна і найгарніша в архітектурному плані вулиця Вижниці.


Центр.


Уполюємо веселку?

Вижниця – містечко зі значним єврейським слідом у історії (а були такі в Україні, де євреї не залишили свого сліду? я з ходу і не пригадаю). Свого часу тут знаходилось близько десятка синагог. Будинок культури у центрі – якраз одна з них, що поки ще добре вгадується в її зовнішньому вигляді.


Поруч – колишня єврейська баня.

Розписи на кінотеатрі по той бік площі. І так, він теж був синагогою.

Працівник кінотеатру сказав мені, що створювати настінні картини місцевим умільцям допомагав художник із Вінниці. Світ тісний.

Фонтан теж розмальований.

І навіть стоппери для машин на тротуарах.

Іще трохи центру, власне, площі Ринок.


Продовгувату площу вінчає нетипової форми і кольору ратуша. На передньому плані – пам’ятник Лук’яну Кобилиці – гуцульському громадському діячу і борцю за права українських селян.

Тут все дуже симпатично, тільки на газони відверто забили, і вони поросли чагарями.

Окрім Української, обов’язково заслуговує уваги вулиця Шухевича.



Приміщення школи-інтернату 1910 року. Схоже, на ремонті.

Поліція, а колись тут був бордель (хе-хе) і ресторан.

Центр міста, розпал дня, бідним тваринам ніде сховатись від шаленого потоку людей і машин:) А мені вже пора на автостанцію.
