Імла

Продовжуємо ловити різні природні явища по Вінниці. І цього разу відправимося в ранок жовтневого дня.


Поки рухатись вулицею, навколо темно й вогко. А варто тільки вирватись на простір – і там зовсім інший світ, кольоровий та містичний.








Зрештою добираюсь до води. Озера добряче поросли очеретом, та все ж.




У багряній воді вже не дрімають качки.




І в кінці-кінців зриваються з місця.




Високо в небі ще палахкотить місяць.


А порожніми доріжками тільки зрідка проходять якісь тіні.




Багряне небо тим часом набирає іншого кольору:




А я паралельно озерам пробираюсь назустріч світанку.




Бомбезна все-таки пора, і шкода, що зі своїм способом життя в цей час доби я зазвичай наглухо сплю.








А там нарешті показується і сонце:








Але на жаль, переважно туман монохромний. Буває так:






І навіть вдень:


Тоді навіть звичайні паркові стежки стають таємничими.






На озері мерзнуть і розчиняються в імлі рибалки.




І просто навпростець ходять люди.




Помітив білку, тільки не при такій видимості фотографувати її здалеку. А ви її бачите?


Чорно-біла зима. Як добре, що вона вже позаду.


І скоро нарешті частішають ясні дні. В один з таких наприкінці зими ловив майже повний і як ніколи величезний місяць.




Ловив із Сабарова. Давно тут не був, хоч на той момент ще було і грязько, і слизько, не витримав. На Сабарові сонце сідає за ліс на узвишші.




Небо персикового кольору:






І зрештою при справах залишається тільки місяць, на ледь не щохвилини новому небі.






Закінчується один з рідкісних для зими безхмарних днів, і скоро їх буде набагато більше. І тепло та сонце знову покличуть у дорогу.