Прогулянка Бурщицьким відвалом

Бурщицький відвал – одна з головних неформальних туристичних точок Кривого Рогу із серії «має відвідати кожен». Як не дивно, донедавна я не тільки не бував тут, а й не чув про це місце. А в той час тут зосереджено багато цікавого: і вражаючі промислові ландшафти, і природа, і панорами великої частини міста.


Вирушили маленькою компанією із трьох людей. Відвал знаходиться десь між Чорногоркою і районом Південного ГЗК, від найближчої автобусної зупинки треба ще добре пройтись, спочатку вулицею, потім понад залізничною колією.

На зупинці намалювано герб ФК «Кривий Ріг» - чергової спроби відновити тутешній професійний футбол.


Рівне плато відвалу видно ще здалеку, від залізничних шляхів.


Ця лінія активно використовується, в тому числі пасажирськими поїздами. Але є і дорога в нікуди…


Скоро на шляху почнуть траплятись залишки довоєнної шахти «Валявка-Південна».


Конвеєрна галерея (тільки не питайте, що це, сам не знаю):


Цілі підземні приміщення:


Інтуїтивно віддалившись від залізниці, ледь помітними стежками вибираємось угору. Тут ліс розріджується і дорогу до відвалу уже не загубиш.


Уже звідси відкривається вражаючий скайлайн криворізької промзони, а саме «Арселор Міттал».




Те, чим ми дихаємо. Особливо кидається у вічі отой життєрадісний оранжевий димок:)


Із півдня до відвалу примикають кар’єри НКГЗК, №1 – відпрацьований і №2 – діючий.


На панорамі кар’єр №1 зліва. В ньому утворилось озерце, але звідси його не видно, а ближче не підійти із-за техніки. Його активно засипають відвалами.


Ну а тепер обіцяні панорами міста. Спочатку важко розібратись навіть місцевим, де там що, але ми все ж спробуємо.


Балка розрізає відвали по той бік залізниці. На горизонті – район Дзержинка:


На додачу до димних труб додається ще й вид міського сміттєзвалища.


Річка Інгулець розділяє райони Гданцівка (зліва) і Чорногорка (справа). Справа на горизонті – центральний ринок:


Чоногорка:


Удалині за нею криворізькі вежі й башти – копри шахт:


Деякі райони я так і не відгадав:




Окремої уваги заслуговує тут Інгулець, який обходить відвал із заходу. Далі на південь він протікає між чашею кар’єру №2 та величезним відвалом пустих порід, утворюючи між ними справжній каньйон! Затиснена у промислових мертвих землях річка виглядає досить сюрреалістично.




Але люди звикли.


У кар’єрі якраз щось бахнули, що аж піднялась над ним невелика пилова буря:


А так виглядає з висоти конвеєрна галерея мертвої шахти:


Повертаюсь до видів міста. Змійка Інгульця посеред щільної забудови:




На передньому плані – Північний відвал НКГЗК, уже рекультивований. Ну а далі природа швидко бере своє.


Звідси навіть трошки видно історичний центр. Його можна угадати по двом червоно-білим спорудам, адмінбудівлі тресту «Дзержинськруда» (зліва) та Миколаївській церкві. Між ними проходить Поштовий проспект, історичний тракт, з якого і починався Кривий Ріг.


5-поверхівки під червоними дахами, іще одне невідгадане місце:


Район за скелями МОДРу:


Руїни Гданцівського чавуноливарного заводу:


Мікрорайон Карачуни за свіжими відвалами:


Найгарнішою інженерної спорудою в околицях відвалу є залізничний міст Белелюбського над Інгульцем.


Збудований у 1882-84 роках за проектом інженера Миколи Белелюбського. У первісному виді не зберігся: його зруйнували у війну і відбудували заново (але на старих опорах).

Як водиться, у мосту є своя охоронна зона і воєнізована охорона (за відгуками, дуже злюща), але на всяких диваків на верхівці відвалу вони, певно, уже забили.


Підловив наближення товарнячка:


Чітко видно стежку за Інгульцем:


Панорама річки з мостом:


Тим часом знизу почала підтягуватись організована група на велосипедах. Ми упорались якраз вчасно, можна і завертати назад.


Ще пару видів на прощання:




Так як діло було весною, навколо все якраз починало активно квітнути.






А ще нас зацікавило чимало морських ракушок та гальки на верхівці відвалу. Само собою виникало питання, звідки вони? Чи не з того самого доісторичного моря, яке колись тут було?..


Царство рудих мурах:


Дорогою трапилась також купка дореволюційної цегли, нестандартної і з маркуванням.




Подолавши важкий підйом скелястими заплутаними стежками, велосипедисти прямують до відвалу.


Ну а нам час назад, понад тією ж залізничною лінією. Вітер розкидав порожні пакети зі сміттєзвалища, утворивши навколо справжній поліетиленовий апокаліпсис…