Чугуїв

Харківська область багата на різноманітні пам’ятки: палацові комплекси, церкви, вокзали, меморіали та ін. Однак міст, які б могли похвалитися комплексною старовинною забудовою, дуже мало, на відміну від, наприклад, сусідньої Сумської області. Складається враження, що багатий на пам’ятки Харків всмоктав у себе все найцікавіше з довколишніх міст і мало що залишив. Тим не менш, такі міста на Харківщині все ж є: в першу чергу це Чугуїв, яке історично мало деякі унікальні особливості: за однією перші спроби заснувати місто здійснили у XVI ст. білгородські воєводи, але постійне поселення було створене запорізькими козаками на чолі з Я. Остряницею у 1638 р., у першій половині ХІХ ст. за часів Аракчеєвщини було центром військових поселень Слобідсько-Української губернії, у 1927-1940 роках був російським національним районом у складі Харківської області УРСР. За національно-мовним складом Чугуїв за переписом 1897 року був на 86% російськомовним, тобто був єдиним містом на всю Харківську губернію, окрім губернського центру, де українці становили меншість і понині Чугуїв є переважно російськомовним містом. Також з містом пов’язане ім’я одного з найвидатніших російських художників-реалістів Іллі Юхимовича Рєпіна, який тут народився, жив і неодноразово відвідував Чугуїв аж до Першої Світової війни. На честь Рєпіна тут названо вулицю, музей, школу, встановлено пам’ятник і меморіальні дошки. Безумовно, він є яскравий зразком Genius Loci, чиє ім’я спливатиме по ходу огляду міста неодноразово.



Нині Чугуїв є районним центром Харківської області з тридцятитисячним населенням. Від обласного центру він знаходиться на відстані 20 км і зв’язаний з ним як залізницею так і автотрасою міжнародного значення M-03, тому дістатися сюди з Харкова не представляє проблем. Найзручніше це зробити з автостанції №6, яка знаходиться біля залізничної платформи Лосєве-ІІ та станції метро «Індустріальна». З автостанції регулярно ходить приміський автобус № 472, який проїжджає Рогань та Кам’яну Яругу.

Автобус прибуває на велику коробчату автостанцію, частину площ якої традиційно займає магазин меблів.


В 150 метрах на північ від автостанції розташовується Музейна вулиця, названа так, бо тут знаходиться музей художника Іллі Рєпіна.
Початок вулиці від Харківської траси акцентує багатоповерхівка з портретом видатного художника. Як на мене дуже вдала ідея для муралів, не просто абстрактне зображення, а цілий монументальний живопис. В Києві можу загадати аналогічні з портретами Грушевського і Скоропадського.


Навпроти один з небагатьох вцілілих старовинних будиночків зламу ХІХ-ХХ ст.


Ось ця хата на три вікна і є музеєм-садибою видатного художника. Сама споруда 1824 року є рідкісним вцілілим зразком житлового будинку для військових поселян.




Пам’ятний камінь сповіщає, що в цій садибі у 1876-1877 роках жив і працював Ілля Юхимович. В музей я вирішив не заходити, бо не надто люблю меморіальні музеї, де переважно зібрані предмети побуту тих часів, кілька фотографій і листів і, може, пару картин.


Далі я попрямував не по Музейній вулиці, що було б логічно, а трохи пройшовся далі по Харківській трасі вздовж масиву багатоповерхівок до вулиці Івана Кожедуба. На будинку №19 встановлено анотаційну дошку цьому видатному льотчику, тричі героєві Радянського Союзу, почесному громадянину Чугуєва, який у 1941 році закінчив місцеве льотне училище.


На вулиці Кожедуба розташовано симпатичний будинок офіцерів, в яком нині знаходиться культурний центр «Імідж».


А трохи далі отакий старий будинок невідомого призначення, в якому зараз магазин сантехнічної фурнітури.


Далі вулиця Кожедуба розвертається і піднімається вгору до кінця Музейної вулиці, на якій, окрім музею Рєпіна є кілька цікавих будинків, таких як будинок бригадного командира першої половини ХІХ ст. Будинок нині закинутий і не використовується, тому фасад закрили банером.


Поряд – будівля торгових рядів, рідкісна пам’ятка громадського призначення першої половини ХІХ ст. До наших часів збереглося дуже мало торгових рядів, особливо на Лівобережжі: можна згадати в першу чергу ряди в Новгород-Сіверську, Ніжині та в Лебедині.


Характерна деталь для такого типу будівлі: відкрита галерея з арочними проходами між колонами.


Торгові ряди збудовані у 1835 році. Нині тут розміщується комісійний магазин.


Асортимент магазини виявився дуже цікавим: старі холодильники, духовки, керосинки, нові пароварки та інші предмети побуту.


Ще більше здивували картини з Леніном, балалайка та гучномовець.


Сама будівля, очевидно, давно не знала ремонту.


Ряди виходять на головну площу міста, яка носила в різні часи назву Двірцевої, Соборної та Леніна.
Соборною вона зветься й нині від головного чугуївського храму – Свято-Покровського собору, який будувався поетапно з 1826 по 1872 роки. Автором проекту можливо був архітектор В. Стасов.


Впритул до собору стояла дзвіниця з шатровим верхом, яка не збереглася. Сам собор значно постраждав як у 1930-х та й під час війни, був позбавлений як дзвіниці так і бані. З 1984 по 2010 роки тут знаходилася художня галерея «Лауреати премії ім. І. Ю. Рєпіна». Нині храм діючий, але всередині реставрація ще не завершена.


Коли площа носила ім’я Леніна тут стояв і монумент Вождю світового пролетаріату, який простояв тут до 12 квітня 2016 року.


Зі східного боку площі відкривається чудовий краєвид на долину Сіверського Дінця. На початку жовтня деякі дерева вже вкрилися золотавим листям, а деякі ще зеленіють.


Двірцевою площа ж називалась на честь так званого Путѣвого дворца, який звісно ж палацом ніяким не був, а звичайнісіньким будиночком із кількома приміщеннями, що призначались для тимчасового перебування осіб вищого керівництва, в тому числі і імператора, що навідувались до Чугуєва з інспекціями. З 1820 року тут побували імператори Олександр І, Микола І та Олександр ІІ. Останній зустрічався тут із полоненим імамом Шамілем, якого етапували до Києва. Нині тут розміщено музей і виставкова зала.


З ґанку двірця вже добре проглядається східне крило колишнього штабу військових поселень, найцікавішої пам’ятки Чугуєва.


Пам’ятка безумовно унікальна для України. По-перше, це дуже велика будівля як для провінційного містечка так і для як для першої половини ХІХ ст. взагалі. В ті часи навіть у губернському Харкові адміністративні будівлі були невеликими спорудами.
По-друге, саме явище військових поселень було досить унікальним і саме Чугуєві було відведено місце бути їхнім центром, відповідно центр управління мав бути значним.


Сам штаб був збудований у 1825-1831 роках для розміщення дивізійного корпусного і окружного штабів військових поселень Слобідсько-Української (потім Харківської) губернії. Тут же розміщувався і корпус військових топографів, де в 1857 р навчався 13-річний Ілля Рєпін. Після ліквідації військових поселень будівлю пристосували для військового училища, яке у різні часи іменувалося як школа червоних старшин, суворовське училище, школа молодшого льотного офіцерського складу та навчальний центр прикордонних військ.

На даний час будівля частково відреставровано, в ньому відкрита художня галерея, яку перенесли з Покровського собору. Вона займає кілька залів центрального корпусу. Всередині фотографувати заборонено, але, чесно кажучи, особливо цікавого там нічого немає. Більшість картин і скульптурних виробів створено більш сучасними художниками і не представляють чогось унікального. Єдине, що запам’яталось так це експозиція «Жінка і війна.»


На території штабу розміщуються ще кілька старовинних будинків. Будинок полкового командира, збудований у 1833 році. В одному нині знаходиться міський суд.


В надвірній будівлі знаходиться архів.


Розписи на корпусі штабу з лозунгом «Мирне життя у надійних руках!» у стилі народного наїву.


А також більш пізня будівля невідомого призначення.


Внутрішнє подвір’я штабу. Видно, що реставрувати тут треба ще дуже довго. До того ж не зовсім зрозуміло, навіщо було передавати невеличкому музеєві таку велику споруду, яка набагато краще підходила для розміщення військового навчального закладу.


Після огляду комплексу штабу військових поселень, я повернувся до Музейної вулиці та торгових рядів, які торцем виходять на Гвардійську вулицю, на якій розташовано більшість будівель військового поселення першої половини ХІХ ст.


В будинку під номером 1 знаходилось офіцерське зібрання 10-го гусарського Інґерманландського полку, розквартированого в Чугуєві у 1875-1914 роках.



Поруч розташовується колишня казарма, яка нині очевидно закинута.


Типовий будинок, збудований у 1847 році, розрахований на дві офіцерські сім’ї.


Триповерхова сталінка середини 1950-х років, яка фрагментально вкрилася утепленням. Також незрозумілі вставки на другому поверсі, які призначались чи то для балконів чи ще для чогось?


Старий військовий будинок?


Краєзнавчий музей, що розташовується також у колишньому офіцерському будиночку.


Житловий будинок для двох офіцерських родин, збудований у 1845 році.


Будинок має високий цокольний поверх, а вхід влаштовано з ґанком нижче рівня землі.


Ескадронний будинок для проживання пожежної команди, збудований у 1826 році.


Таблички з інформацією про пам’ятку українською і англійською мовами встановлено за сприяння Євросоюзу та ALDA. Вони не мають функції пам’яткоохоронної таблиці і є суто інформативними.


На перехресті Гвардійської зі Старомикільською вулицею розташовано два сквери. З одного боку – сквер Закоханих характерними прикрасами.


З іншого – сквер Рєпіна, в центрі якого встановлено бронзову погруддя художника на лабрадоритовому циліндричному постаменті. Пам’ятник роботи М. Манізера відкрито у 1956 році.


Одразу за пам’ятником – братська могила борців за владу Рад.


Районний будинок культури. Збудований наприкінці 50-х чи початку 60-х років. Первісний проект, очевидно, передбачав більший розмах і монументальність, але реалізована споруда вже була повністю позбавлена будь яких декоративних прикрас, а замість портика з колонами – звичайні пілястри.


Житловий будинок для непоселених унтер-офіцерів, до яких належали сержанти, капрали, вахмістри та ін.


Центр соціальної активності.


Школа №1 ім. Рєпіна в процесі ремонту. Збудована в середині 1930-х років за типовим проектом.


Старі будинки на вулиці Леонова. У жовтій знаходиться кафе «Старе місто».


А в рожевій – комунальне підприємство «Чугуївський комунальний комплекс».


Повертаюся до скверів на Старомикільскій вулиці, на якій знаходяться головні адміністративні органи міста та декілька старих будинків.
На цьому модерновому офісному магазині збереглася реклама популярних мобільних операторів до їхнього редизайну.


Чугуївська міська рада 1980-х років.


Симпатичний модерновий двоповерховий будинок, в якому зараз розміщено бібліотеку, не вдалося сфотографувати повністю через дерева, тому лише подаю фрагменти.


Звичайна п’ятиповерхівка-брежнєвка, однак прикрашена силуетами селянина з молотом й селянки з серпом.


Районна рада в монументальній сталінці та з характерними блакитними ялинками.


Міська друкарня на розі Старомикільскої та бульвару космонавта Комарова.


Посеред бульвару Комарова знаходиться широка алея-сквер з пам’ятниками на честь різних подій.
Дзвін в пам’ять про трагедію на ЧАЕС і подвиг ліквідаторів аварії.


Фонтан у жовтні вже не працював тому його закрили шатровою кришкою у вигляді олівця.


Пам’ятник воїнам-чугуївцям, що загинули в Афганістані в 1979-1989 роках.


Найбільший меморіал – на честь загиблих воїнів, що визволяли Чугуїв від нацистської окупації.




Алея-сквер біля меморіалу продовжується перпендикулярно вже по іншому бульвару космонавта Леонова, який перетинається з Харківською вулицею. Тут же встановлено стенд з назвою скверу та орденом Перемоги.


На Харківській вулиці зберігся ще один релікт часів військового поселення – ескадронна школа, збудована у 1826 році. Тут з 1873 по 1918 роки працювала міська дума, а з 1952 року – будинок піонерів, а з 1992 – будинок дитячої та юнацької творчості.


Біля будинку стоїть стенд з детальною історією цієї пам'ятки.


Якась стара будівля одразу за будинком дитячої творчості.


Останнім пунктом для огляду стала станція «Чугуїв», яка знаходиться у двох кілометрах на південь від центру міста. Громадський транспорт до неї не ходить, тому довелося пройтися пішки по Харківській вулиці до різкого повороту, що веде вниз. Задля скорочення шляху для пішоходів зробили бетонні сходи без перил і східцями, які осипалися, через що по ним небезпечно ходити.


Залізничний вокзал станції «Чугуїв» виявився монументальним зразком вокзальної архітектури повоєнного десятиріччя.


На фасаді вокзалу зазначено, що Чугуїв – батьківщина Рєпіна та зображено палітру.


Вид із боку колій.


Сама станція і вокзал виявились абсолютно порожніми, якщо не рахувати працівників кас. Це пояснюється тим, що електрички ходять нині рідко, бо держава не виплачує Укрзалізниці компенсацію за безкоштовне перевезення пільговиків. До того ж більшості містян набагато зручніше їздити до Харкова та інших населених пунктів маршрутками з автовокзалу, що у центрі міста, аніж діставатися окраїни міста.


Цікаво, що англійською назву станції написали через літеру G, а не через H, очевидно задля уникнення зайвих непристойних асоціацій.


Напрямок у сторону Куп’янська-Вузлового. За коліями починається промзона з чотирьох заводів, звідкіля доносився різкий сморід.


Зі станції можна спокійно доїхати до Харкова, але, чекати електричку півтори години я не захотів, тому повернувся до автовокзалу і вже на мене чекав автобус до обласного центру.