Умираюча краса Новомиргорода

Дві пересадки між трьома різними видами транспорту, і я в Новомиргороді – історичному подвійному містечку на півночі Кіровоградщини.

Подвійному, тому що у 1959 році до нього приєднали сусідній Златопіль, що тоді ще відносився до Черкаської області. Колишні два окремі міста, а тепер – райони одного, усе рівно розділені річкою і чималою відстанню. Від автостанції у Златополі до центру Новомиргорода добрих 3 км, тому тут діють 2 маршрути громадського транспорту, що не так вже й типово для 11-тисячного міста.

Маршрутка №2 за своїм станом нагадала про жахіття на зорі цього транспорту у 90-х роках, але довезла куди треба. Проте мене все одно відділяло ще хвилин 10 бадьорого ходу від найбільш вражаючої будівлі міста – лікарні.


Вона веде свою історію з 1913 року. Дивлячись фото перед поїздкою, думав було, що діюча, але виявилась закинутою.


Теорія розбитих вікон наглядно.


Яку красу, виявляється, можна зробити із звичайної цегли.


Ґанок.


Із вирваними з живцем дротами…


Меморіальна дошка.


Сусідній будиночок лікаря, виконаний у тому ж стилі, займає податкова, тому він ще «живий».


На задньому дворі збереглось кілька господарських споруд.




Гаражі із датою будівництва під дахом.


Узагалі ця частина міста – ледь не суцільний депреснячок.




Проте це же далеко не околиця. Від лікарні заглиблююсь ще далі, у мікрорайон Софіївка, колишнє село. Тут, майже в кінці Іллінської вулиці знаходиться Іллінська ж таки церква – найстаріша пам’ятка архітектури і храм області.


Перехідного між класицизмом та бароко стилю, хрестоподібна у плані. Збудована у 1786 році.


Дзвони відносно недавні.


Під церквою поважно та неспішно прогулювався бузько.




Райончик майже весь складається з приватного сектору. Ілліча з будинку культури віддерли, а от силует лишився.


Цікаве оформлення військового меморіалу.


Вертаюсь у центр. Площа позбавлена красивої архітектури, але чиста і охайна.


Вулиці потихеньку міняють назви. Є ось такі інформаційні таблички.


Назад у Златопіль я пішов пішки, щоправда, дорогою нічого цікавого не побачив. Вид на колишнє місто.


Від Новомиргорода його відділяє річка Велика Вись, майже повністю задушена очеретом.


У Златополі, традиційно єврейському містечку, майже нічого од євреїв не лишилось. Ось така будівля у стані напівруїни, ще десь є кладовище.


Недалеко від автостанції знаходиться вражаючого виду споруда колишньої чоловічої гімназії 1891 року.


Донедавна тут квартирувався ліцей, який виїхав у новий будинок по сусідству. З тих пір гімназія стрімко руйнується, а її можливе відновлення традиційно упирається в відсутність коштів.


Споруда еклектична, несиметрична. З західної сторони має вежу.


І ця краса не має навіть статусу пам’ятки архітектури державного значення.


Напівкруглий виступ за вежею.


Зовнішній декор гімназії ще досі чудово збережений і чекає на можливий порятунок…






Єдина у Златополі церква – Миколаївська, 1809 року (за ін. даними – друга половина 19 ст.)




У церковному дворі є старовинні поховання.


Цікавий будинок аптеки навпроти автостанції.